В Україні вістря репресій було спрямоване також проти національної інтелігенції, у якій керівники режиму вбачав головного носія найнепростимішого гріха – буржуазного націоналізму. Але згодом під жорна репресій потрапили представники органів влади, внутрішніх справ, радянської інтелігенції, військовослужбовці, керівники підприємств, установ та організацій, селяни різних прошарків – всі, у кому сталінський режим вбачав загрозу своєму існуванню.
Перша хвиля масових репресій проти інтелігенції в Україні пройшла в 1929-1930 рр. одночасно з початком примусової колективізації та розкуркулення.
Пік політичних репресій – так званий «великий терор» – припав на кінець 1930-х рр. Його відправною точкою став лютнево-березневий (1937р.) пленум ЦК ВКП (б) та виступ на ньому Йосипа Сталіна.
Зокрема, підготовка репресивних заходів почалася ще в 1936 р., а з жовтня 1936 до лютого 1937 року була проведена перебудова каральних органів, установка на чистку партійної, військової, адміністративної еліти від потенційної опозиції. 9 березня 1936 р. була видана Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про заходи, що унеможливлюють проникнення в СРСР шпигунських, терористичних, диверсійних елементів», 28 квітня 1936 р. – Постанова РНК СРСР «Про виселення з УРСР і господарське облаштування в Карагандинській обл. Казахської АРСР 15000 польських і німецьких господарств» та ряд інших директив.
Другим етапом, березень-червень 1937 року, було декретування тотальної боротьби з «дворушниками», «агентами іноземних розвідок», планування і розробка масових операцій проти «соціальної бази» потенційних агресорів – куркулів, «колишніх» представників національних діаспор тощо. 17 березня 1937 р. оприлюднено Закон СРСР про заборону селянам залишати колгоспи без згоди адміністрації і підписаної трудової угоди з майбутнім роботодавцем, що стало законодавчим оформленням позбавлення селян права на свободу пересування.
Третій етап, що тривав із липня 1937 до жовтня 1938 рр., ознаменувався декретуванням і реалізацією масових репресивних операцій – куркульських, національних, проти членів сімей зрадників батьківщини, інтенсифікацією боротьби з «військово-фашистськими змовами» в РККА, із «шкідництвом» у сільському ті іншому господарстві.
Згідно із розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 роки жертвами даної політики стали понад 2 млн 800 тис. людей.
Сучасна українська держава засуджує будь-які прояви агресії у ХХІ столітті. Адже український народ ціною життя тисячів патріотів сьогодні відстоює шанс на своє мирне майбутнє і майбутнє Європи, і тому солідарний з усіма народами, які постраждали і продовжують зазнавати страждань від тоталітарних режимів, зокрема кремлівського.
День пам’яті жертв, які загинули або постраждали в Україні внаслідок політичних репресій комуністичного режиму, з’явився в національному календарі українців наприкінці 90-х років і носив назву «День пам’яті жертв голодомору», відображаючи в своєму формулюванні один із найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади. Відзначався він в четверту суботу листопада, відповідно до Указу Президента України № 1310/98 від 26-го листопада 1998-го року.
Згодом, згідно із Указом Президента України № 1181/2000 від 31-го жовтня 2000-го року, цей пам’ятний День був перейменований і став називатися «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій».
Указом від 15-го липня 2004-го року № 797/2004 було встановлено назву «День пам’яті жертв голодоморів та політічніх репресій».
Надалі, згідно Указу Президента України № 431/2007 від 21-го травня 2007-го року, дні пам’яті жертв голодоморів та жертв політичних репресій виділили в окремі пам’ятні дати.
«День пам’яті жертв голодоморів», як і колись, відзначається в четверту суботу листопада, а «День пам’яті жертв політичних репресій» – щорічно у третю неділю травня.
Відділ інформаційної політики облдержадміністрації
