17 грудня 2018 ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Відомості про район
Влада і громадськість
Регуляторна політика
Підприємництво
Прес-центр
Доступ до публічної інформації
Каталог послуг
Реформи в Україні
  • Запобігання проявам корупції
  • Звернення громадян
    Центр надання адмін послуг
    Туризм
  • Децентралізація влади
  • Очищення влади
  • Перелік земельних ділянок
  • Підрозділи органів влади
  • Євроатлантична інтеграція
  • Доступність до об'єктів
  • Містобудування та архітектура
    Охорона здоров'я
  • Я МАЮ ПРАВО
  • АРХІВ НОВИН

    « Грудень 2018 »
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
              1 2
    3 4 5 6 7 8 9
    10 11 12 13 14 15 16
    17 18 19 20 21 22 23
    24 25 26 27 28 29 30
    31            
    Головна>Прес-центр>Найвища нагорода – повага і довіра солдат
    П'ятниця, 12 жовтня 2018 14:44

    Найвища нагорода – повага і довіра солдат

     Найвища нагорода – повага і довіра солдат

     

    Підполковник Антон Володимирович Нестеренко, комісар    Турійського комісаріату, народився в місті Горлівка Донецької області, проживав в Одесі.  У 1999 році після закінчення військового вишу був направлений для проходження служби у 51-шу Володимир-Волинську бригаду. На початку подій на Сході як кадровий офіцер був направлений зі своїм батальйоном у зону бойових дій, який знаходився у резерві командуючого.

    Наш журналіст зустрівся з ним напередодні Дня захисника України, яке за давньою істричною традицією співпадає з великим християнським святом Покровою, адже саме Божа Мати з давніх-давен вважається покровителькою українського воїнства.

    — Антоне Володимировичу, зазвичай офіцери і командири неохоче згадують про втрати, їм це надзвичайно боляче. Один з них при бесіді сказав так, мовляв, я би десять разів сходив в атаку, ніж один раз бути присутнім на похоронах свого солдата і дивитися в очі батькам, бачити їхній біль втрати і скорботу. Та все ж таки, коли і де були перші втрати нашої 51-ї бригади?

    — Мій колега цілком правильно сказав, що краще сходити в атаки, як раз побувати на похоронах свого побратима. А перші втрати понесла наша бригада у травні 2014 року, загинув командир третього батальйону і 17 чоловік у Волновасі. Після цього нашу бригаду вивели на доокомплектування в Миколаївську область, Широкий Лан.

    — Після розформування нашої бригади громадськість не раз піднімала питання, що це неправильні дії і зверталася до обласних керівників, зокрема, тодішнього голови ОДА Пустовіта, аби посприяли, щоб командування відмінило своє рішення про розформування Волинської бригади. Ваша думка…

    — Як кадровий офіцер я не можу коментувати рішення командування. Як людина, думаю, рішення трішки поспішне, бо в цій ситуації винна не тільки була 51-ша бригада, її командири. Слід було врахувати, що люди у той час не знали, куди йдуть і що це війна. В         подіях під Іловайськом у бойових діях брали участь безпосередньо військові частини російської армії і ні про яких сепаратистів тут не слід говорити. Договір про, так званий, «зелений коридор», яким наші вояки мали вийти з оточення, вівся між військовими двох держав – України і Росії. Їхні позиції стояли за метрів 300 від того злощасного коридору і вони ще нам махали руками в знак вітання. Я бачив їх на власні очі, коли ми проїжджали повз них. 28 серпня командуючий поставив завдання про вихід. Ніхто наказу не давав виходити зачохлювати гармати. Ми знали, що буде коридор, але серед наших офіцерів, мало хто вірив, що все обійдеться згідно з домовленостями. Я увечері передзвонив до начальника розвідки Тетаренка і сказав: «Сашо, щось мені мало віриться, що все добре закінчиться…», на що він розсміявся і відповів, мовляв, йому циганка нагадала, що він помре в глибокій старості. Напевно, що так, бо його тяжко пораненого виходило місцеве населення і  він далі справно несе службу.

    Нас спершу пропустили, потім ми нарвалися на два блокпости, по нас запрацювала російська артилерія, після чого ми атакували російські позиції. Я би не казав, що так все було бездарно і безславно. Це був перший запеклий бій української армії з російськими окупантами. Неправда, що ми виходили хаотично, все було сплановано чітко, сформовані дві колони, в яких кожен знав своє місце. Так, тоді загинуло багато хлопців, але не обійшлося без втрат у противника.

    — Я часто спілкуюся з атовцями, вашими колишніми підлеглими, і жодного разу не чув негативного відгуку щодо вас, як командира. Це не комплімент, а приємна правда. Мовляв, так, він емоційний, може надавати і по шиї, образно кажучи, але він наш, він бойовий офіцер.

    — Знаєте, що найбільше боявся – втратити довіру солдат, а ще, як мої солдати, і я в тому числі, поведуться в бою. Паніка під час бою – річ страшна і небезпечна. Командир за своєю специ-фікою повинен завжди бути з солдатами, пересуватися разом з ними, аби спостерігати за ворогом та ходом бою. Я радий, що про мене згадують добрим словом, адже найвища нагорода для офіцера – це довіра і шана його підлеглих.

    — Наскільки мені відомо, ви всупереч  командуванню вчинили якісь дії, наприклад, без наказу виїхали на підмогу під Іловайськом…

    — Це трішки не так, я виконував наказ командування, але змінив маршрут. На той час дуже було багато зради, тому і було прийняте таке рішення: пересуватися маршрутом, якого ніхто не знав. Був ще один          подібний випадок, коли прийняв рішення колоною проїхати через Докучаєвськ, де вже стояли сепаратисти. Нахабно, серед білого дня наша колона проїхала містом. Нам на руку зіграла несподіваність, та й за даними нашої розвідки, у сепаратистів  було тільки дегке озброєння. Тільки божевільний може кинутися з автоматом проти танка чи бетеера. Не знав і мій особовий склад, що ми проїздили через окуповане противником місто. Інколи і такі речі потрібно робити…

    — Незабаром День захисника України. Ващі вітання, побажання…

    — Всім нашим козакам, усьому нашому козацькому роду – любові, щастя і мирного неба над головою.

                                                                                Інтерв’ю брав Микола СТЕЦЬ

    Переглядів 58
    Розробка: Відділ інформаційних технологій
    апарату Волинської облдержадміністрації
    Інформаційне наповнення:
    Турійська районна державна адміністрація
    Усі права на матеріали, розміщені на цьому сайті, належать Турійській райдержадміністрації.
    Адреса: 44800, Україна, Волинська область, смт Турійськ, майдан Центральний, 5 тел. (03363) 2-13-78, e-mail: info@turadm.gov.ua
    © 2014 turadm.gov.ua